Гірка правда Голодомору: свідчення Володимира Загороднюка та інших вигодянців на Одещині

“Це була політика Сталіна”

Володимир Іванович однозначно вказував на штучність Голодомору. Він вважав, що причина голоду крилася в політичних рішеннях тогочасного тоталітарного режиму. За його словами, радянська влада цілеспрямовано організувала вилучення продовольства у селян, залишаючи людей без засобів до існування.

Методи утисків і покарань

Відбирати хліб приходили уповноважені представники НКВД і партійні працівники. У них були офіційні документи, що надавали їм право діяти жорстоко, навіть із застосуванням зброї. В разі спротиву селян арештовували, а їхнє майно конфісковували.

Закон про п’ять колосків

Цей указ став символом репресивної політики. За будь-яку спробу зібрати залишки врожаю у полі людей карали тюрмою. Поля та комори охоронялися, а охочих добровільно йти до колгоспу фактично не було – більшість змушували силою, забираючи інвентар і худобу.

Спроби вижити

Голод змушував людей вдаватися до відчаю. Селяни їли лободу, кору дуба, акацієві квіти, кропиву. Деякі переховували худобу у катакомбах, щоб уникнути її конфіскації. Найсильніше страждали діти, багато з яких потрапляли до дитячих будинків, адже втрачали родини.

Смертність і допомога

Осінь 1932 року принесла масову смертність. Ті, хто займався похованням, не отримували жодної винагороди. Місця захоронень залишилися невідомими, а спроби увічнити пам’ять про жертв голоду на станції Вигода так і не були реалізовані (пізніше, в цьому ж 2008-му в селі Вигода встановлено та відкрито пам’ятний хрест жертвам Голодомору (1932-1933) на центральному кладовищі).

“Хто вижив, той вижив”

На питання про те, як вдалося вижити, Володимир Іванович відповідав коротко: “По-різному”. Люди допомагали одне одному, ділилися їжею, якщо мали змогу, але переважно рятувалися завдяки надзвичайній стійкості та взаємопідтримці.

Пам’ять і відповідальність

Володимир Іванович розповідав про ці події дітям та онукам, аби сучасне покоління знало правду. Він називав винуватцями голоду Сталіна та Єжова, наголошуючи на тому, що ці трагедії не повинні забутися.

Міхов Василь Іванович (1927 р.н.)

Згадував, як радянська влада забирала врожай без документів, обшукувала оселі за допомогою дроту і конфісковувала продукти та майно. Розповідав, що люди, аби вижити, їли лободу, трави, собак і котів. Зазначив, що його батько помер у 1933 році від голоду, а померлих збирали возами та закопували у спільних ямах.

Муляр Галина Олександрівна (1921 р.н.)

Розповідала, як під час Голодомору влада змушувала людей йти до колгоспу, забираючи їхній реманент і худобу. Їжу ховали в землі чи печах, а вночі шукали підгнилі овочі. Люди їли щавель, кульбабу, липу й акацію, виживали завдяки взаємодопомозі. Зазначила, що влада та їхні родичі не голодували.

Ріпак Софія Олексіївна (р.н. невідомий)

Згадувала, як люди переховували продукти в землі, а в колгоспі отримували лише мінімальну їжу. Виживали, збираючи дикі рослини, кору дерев і залишки городини. Поля охороняли верхівці, які не дозволяли навіть збирати колоски. Софія зазначила, що жорстокі дії влади змушували людей покидати село.

Трофанюк Віра Павлівна (1919 р.н.)

Згадує, що під час Голодомору 1932–1933 років влада забирала всі запаси продуктів та худобу через сільраду. Продукти шукали в сіні та соломі за допомогою спеціальних шпичок. Люди не чинили опору, лише плакали та проклинали. За день роботи в колгоспі видавали лише кусок хліба, а за збір колосків після жнив саджали до в’язниці. Для виживання їли лободу, кропиву, коріння кульбаби та листя дерев. Померлих вивозили підводами та закопували за селом. Свідок вважає винною в трагедії тодішню владу.