У Вигоді поетеса-переселенка з Харківщини поділилась віршами про війну та життя
РЕКЛАМА
До Всесвітнього дня поезії місцева поетеса-переселенка Наталія Мягка поділилася історією свого життя та власними віршами з мешканцями громади.
Джерело: Будинок культури села Вигода.
У Вигодянському Будинку культури пройшов поетичний захід. Його головною героїнею стала поетеса-переселенка та художниця-аматорка Наталія Семенівна Мягка.
Жінка родом із Харківщини, із села Черняків Вовчанського району. Вона виросла у простій селянській родині та змалечку допомагала батькам.
Ще в шкільні роки директор помітив її неабиякі здібності до малювання, поезії та танцю. Саме він переконав дівчину повернутися працювати в рідне село.
Свій педагогічний шлях Наталія Семенівна розпочала з посади вожатої. Згодом вона здобула вищу освіту в Університеті народної творчості та Харківському державному педагогічному інституті імені Г. Сковороди.
Школі жінка присвятила 42 роки свого життя. Там вона працювала вчителем, в згодом і директором.
Саме в стінах школи Наталія Семенівна зустріла своє кохання та створила сім’ю. Разом із чоловіком вони виховали трьох синів, а сьогодні мають п’ятьох онуків та одного правнука.
Через повномасштабну війну велика родина була змушена роз’їхатися по світу. Сама ж Мягка разом із чоловіком знайшли безпечний прихисток у Вигоді, де проживають уже два роки.
У новій громаді пенсіонерка стала учасницею місцевого аматорського ансамблю “Берегині”. Як йдеться у закладі культури, тут жінка знайшла нових друзів, тепло та справжнє розуміння.
Під час зустрічі авторка розповіла, що свій перший вірш про кохання написала ще у сьомому класі. Її надихають глибокі почуття, а сама поезія стала для неї своєрідною терапією від пережитого болю.
Рідні повністю знають про її захоплення та щиро підтримують творчість. У майбутньому авторка мріє спробувати себе у повчальній, гумористичній та сатиричній поезії.
Роботи Наталії Мягкої
ПЕРШІ ДНІ В ОКУПАЦІЇ
Чого мамо, зажурилась? Синочок питає,
Бо немає у нас хліба. Борошна немає.
Так пішла б купила, мамо. В магазині хліба.
Може б борошна купила? Чого не сходила?
Та грошей немає, сину. Нізащо купити.
Бо нема роботи, сину. Я не заробила.
Тихо мовила дитині,
На стіл похилилась, а по змарнілих щоках
Сльоза покотилась.
Боже милий! Боже милий! Як же далі жити?
Нема хати, нема хліба. Що дітям веліти?
Як від горя і від смерті. Дітей захистити?
Що ж ви, кати, наробили? Що ж ви натворили?
Обездомили родини. А скількох ви вбили!
У вас діти, у вас внуки. Теж такі як наші.
Припиніть війну скоріше! Буде всім нам краще!
Я звертаюся до вбивців: – Вбивці, схаменіться!
Йдіть до храму! На колінах Богу помоліться,
Щоб гріхи свої великі перед Богом змити,
А за людей України. Все життя молити!
ЗАХИЩАЛА МАТИ СИНА У СВОЇЙ ХАТИНІ
Щебетала пташка в лузі на калині,
Наче та матуся рідненькій дитині.
Щоб не плакав хлопчик, умови створила!
Вночі обіймала, тихенько співала
Над сином схилившись йому шепотіла
-Спи, синочку рідний, спи моє дитятко
Тебе захищає і твій рідний татко.
Будемо тихенько в хатині сидіти,
Може нам не буде у віконце видно.
Я закрила вікна ковдрою старою
Щоб не залетіла куля випадково
Щоб не було видно спалахів гарячих,
Щоб не було видно сліз твоїх дитячих.
ЩОБ ЗРОЗУМІЛИ ЩО НАРОБИЛИ
Приснився сон російському солдату.
Що він убив сім’ю біля якоїсь хати,
Хата згоріла вщент, після прильоту.
Він підійшов, щоб оцінить свою роботу.
Ще ближче підійшов до тої хати,
А там лежать убиті: його син, дружина, його мати!
Він закричав несамовито: ” Що ж наробив я!? Як я міг убити!?
Як же це сталось, я ж їх не хотів!”…
Але реальність була явна.
Картина перед ним була реальна
Він зрозумів, що став страшнішим від тих катів,
Які вбивають матерів та діточок невинних!
Побачив свої руки,
В крові від дій його мерзотних і злочинних!
І знову пролунав звіриний крик несамовитий:
“О, Господи! Прости мене, убивцю
За мої злочини страшні!
За те, що я приніс нещастя людям,
Прости мене, о Господи, прости!
За те, що звіром став,
Що нелюдом зробився,
Що убиваю всіх! Я – ворог!
Я – фашист! Я – вбивця”!
….Проснувся той солдат російський
В підвалі , в українському селі.
Приставив дуло автомату
І в груди вистрілив собі
У серце! Не вагаючись ні миті…
Пройшли йому перед очима всі матері
Всі діти ним убиті!
…Він на останок зрозумів.
То винен він, що кров’ю наші землі, і лани политі
О, Господи! Прости мене, прости!
Щоб їм усім приснились такі сни!
ЩОБ ТАК ЗАВЖДИ БУЛО
Подих вітру весняного ранку
Розбудив все живе на світанку
І закликав у рай за собою
Бо так хочеться жити весною!
На всі груди вдихати повітря
І радіти життю і кохати!
Квітів рай і птахів на віттях
Бачить хочеться розмаїття!
Хай буяє весна в Україні
Хай дарує всім людям тепло
Хай дарує всім щастя від нині,
І щоб завжди в нас так і було!
Вигода
Цвітуть троянди за парканом,
Красуні мальви розцвіли.
Йдуть школярі сільським майданом
Спішать до школи залюбки!
ВИГОДА
Це Вигода! Прекрасна назва!
Село в зеленому саду.
Громада процвіта прекрасна!
І у людей все до ладу.
Про Вигоду сказати хочу
Хороше слово від душі,
Добра і щастя всім пророчу,
Під мирним небом живучи!
І я живу тут, я радію,
Що тут живе моя рідня,
Що є у мене друзі вірні
І я радію їм щодня!
Подруги всі талановиті
Прекрасні, щирі і привітні
Пишаюсь вами я завжди!
Дорогенькі мої «Берегині»
Здоров’я, щастя усім вам на роки!
ПРИЛЕТІЛИ ЛЕЛЕКИ
Прилетіли лелеки з далекого теплого краю.
Принесли на крилах своїх
Довгожданную звістку мені,
Що весна незабаром відкриє
Дверцята до тихого раю,
Де лиш радість і мир,
І земля вся радіє весні!
Де квітуча земля розпускає
бутони весняних всіх квітів.
Напуває прозоре повітря
Солодким і терпким медком.
І порадує зір наш багатством
квіток первоцвітів,
І накриє всю землю
Кольоровим своїм килимком!
Редакція не вносила змін до авторських текстів. Усі вірші подано в оригінальному вигляді зі збереженням пунктуації та орфографії автора.
Читайте по темі:
Станціє Вигода, не вигадана мною ти…
Читайте по темі:
На Одещині вийшла друга збірка віршів Кіми Левкович
РЕКЛАМА
