У півстолітньому полоні математики
На годиннику близько другої ночі, а шкільний математик не змикаючи очей вирішував рівняння та задачі. Спати не було як, адже у полоні цифр і змінних опинилися майбутні медалісти-школяри, випускники 1995 року. Діти не могли самотужки подолати математичний бар’єр, поставлений іншим вчителем. Залишалось лише декілька годин до здачі робіт, але 70-річний математик переміг, допоміг і вирішив. На ранок всі варіанти були готові, ситуація врятована і скарбничка Вигодянської загальноосвітньої школи того року поповнилась рекордними чотирма медалістами.
Математика — це велична споруда, створена уявою людини, для пізнання Всесвіту. По своїй суті це фундаментальна наука, методи якої, активно застосовуються в багатьох природничих дисциплін, таких як фізика, хімія і навіть біологія. Протягом півстоліття на освітянській ниві пропрацював фізик і математик, учасник Другої світової, Танасюк Костянтин Володимирович (1925-2011), значна частина його років віддана саме Вигодянській школі. Захоплений і навіть одержимий наукою, він завжди був на пульсі нововведень у математиці, від чого бувало не знаходив порозуміння в педколективі та серед учнів. Як згадують сучасники, вчитель виходив за рівень загальноосвітньої школи і його професійні риси більш походили до викладацької і наукової діяльності.
Танасюк Костянтин Володимирович народився 7 червня 1925 року на Одещині за 15 км від Вигоди, в селі Калантаївка на території сучасного Роздільнянського району. В ранньому дитинстві, родина Танасюків потрапляє під репресивні лещата молодої радянської держави. Внаслідок чого, масова колективізація відібрала 50 Га землі, сільськогосподарську техніку, троє коней і п’ять корів. Віроломне вторгнення на наші землі німецьких сателітів влітку 1941 року, в ході Другої світової війни (1939-1945), не дало 16-ти річному Кості закінчити середню школу. Під час оборони Одеси, разом з багатьма односельцями, брав участь в будівництві оборонних споруд в селі Бокалове, що під Роздільною. Після роботи, разом з однолітками у вечірній час чергував на залізничній станції Єреміївка.
У середині серпня 1941 року Костя потрапив під артобстріл в районі ст. Карпове, від чого на короткий час втратив свідомість. Під час румунської окупації (1941-1944), щоб прогодувати літніх батьків, а також сім’ю старшого брата-фронтовика де виховувалося двоє дітей, порався по господарству і на присадибній ділянці — вирощував соняшник, кукурудзу, картоплю. Згодом, з жахливої війни так і не повернулися два старших брати Танасюки.
“…У вересні 1943 р. окупаційна влада заставила таких як я, вивозити залишки зерна до Роздільної, але я не виконав цього розпорядження. Через декілька днів до нашої хати завітали два румунських солдати, побачивши їх, я почав тікати, а вони вдогонку відкрили вогонь. Через декілька сотень метрів бігу, я втратив свідомість, сусідка підійшла до мене, допомогла піднятися і відвела до хати…”,
— згадує в 2007 році Костянтин Танасюк, у своєму рукописі який дивовижним чином зберігся до наших днів.
Після звільнення радянськими частинами села Калантаївка, 7 квітня 1944 р., Костянтина Танасюка призвано до лав Червоної Армії. Пройшовши кількатижневу учебку, він їде прямо на фронт — до кінця травня рядовий полкової артилерії 3-го стрілецького полку, 46-ї армії, 3-го Українського фронту. Полк успішно діяв при визволенні Правобережжя, війська подарували свободу багатьом населеним пунктам України. З початком літа, рядовий Танасюк надходить у розташування 116-го запасного полку де протягом року проходить військову службу.
З початком серпня 1945 року виконує функцію по супроводу репараційних вантажів у складі 125-го окремого стрілецького батальйону, що дислокувався в м. Первомайськ на Миколаївщині. Згодом направлений на Рівненщину, потім у м. Самбір, що на Львівщині. На місцевій товарній станції проживав у вартовому приміщенні, здійснюючи охорону об’єктів навколо залізничного вузла і поїздів з промисловим обладнанням, які слідували в СРСР з Німеччини. Як згадує сам Костянтин Володимирович, чотири години на охороні, відпочинок протягом восьми годин, ні кіно, ні радіо і так до кінця березня 1946 року. Ще в лютому 45-го під час Ялтинської конференції, були визначені форми відшкодування Німеччиною і її союзниками заподіяної шкоди в ході Другої світової війни — репарації. Пізніше, у серпні в німецькому Потсдамі досягнуто домовленості стосовно матеріальних збитків від військового нападу — репараційні претензії СРСР будуть задоволені шляхом вилучення зі східної зони Німеччини (частково із західної) і коштом німецьких активів, які перебувають в Болгарії, Фінляндії, Угорщини, Румунії та Східної Австрії.
А далі була переможена Німеччина, на початку квітня 1946 року 125-й стрілецький батальйон передислокований в м. Лейпциг. Протягом місяця Костянтин Танасюк в складі окремого батальйону проводить демонтаж обладнання на місцевому заводі, яке ешелонами вивозили на територію СРСР. У той час вже єфрейтор Костянтин Танасюк обіймав посаду помічника коменданта транспорту. Був секретарем ротної комсомольської організації, член комсомольського бюро батальйону.
«…Для нас війна не закінчилась, у жару і мороз, у ботинках і шинелі приходилось відстоювати у тамбурі товарного вагону, щоб зберегти товари потрібні для відбудови заводів і фабрик нашої країни. Перший рейс супроводження транспорту — 20 вагонів цукру із міста Розіц до польського Щеціна, де проводилась перегрузка на кораблі. Коли повертались до Німеччини я чергував на тамбурі останнього вагону, потреба в охороні відпала, перед станцією Пазевальк поїзд зменшив швидкість, хотілося землею перейти у вагон, де ми проживали (вертушка), але поїзд почав набирати швидкість, залишитись — злочин! Я двома руками схватився за вагонні буфера, довго так утриматись не зміг би, але на моє щастя поїзд зупинився, смерть відвернулась від мене…»
У 1947 році батальйон у складі з Костянтином Танасюком переїжджає в німецьке місто Галле, де протягом трьох місяців єфрейтор був командиром господарського відділення, а після завідувачем продовольчого складу. За спогадами Костянтина Володимировича, треба було забезпечувати продуктами близько 60 солдатських команд, офіцерів та їх сім’ї, роту зв’язку, автороту, роту охорони провінції Саксонія-Ангальт, які обслуговували воєнну адміністрацію. Тільки щоденна потреба в одному хлібові, була близько тони — навантаження та розвантаження здійснювали із шофером вантажки.
Влітку 1948 р. батальйон переїжджає до м. Штраусберг, що недалеко від Берліна. У січні 1950 року військове формування передано до полку в м. Франкфурт-на-Одері і продовжує виконувати репараційні функції. Господарське відділення в якому проходив службу єфрейтор Танасюк, перевели на базу паливно-мастильних матеріалів в м. Нойштреліц, звідки військовослужбовець і демобілізувався.
Повернувшись на Батьківщину, у віці 25 років Костянтин Танасюк знову сів за шкільну парту і став учнем 10 класу. Через рік закінчивши школу, вступив до Одеського державного педагогічного інституту ім. К. Д. Ушинського. У 1955 році успішно закінчив фізико-математичний факультет, після чого працював вчителем середньої школи на Роздільнянщині. Протягом шести років був депутатом Кіровської сільської ради.
На Вигоду в суміжному Біляївському районі, приводить Костянтина Володимировича знайомство з місцевою дівчиною Аллою Іванченко, яка згодом стане його супутницею до самого останнього дня. У 1961-му молодята одружуються, а наступного року на світ з’явився єдиний син Олександр. Справжнє кохання і шлюб довжиною в 50 років. У Вигоді Костянтин Володимирович проживе більшу частину свого життя.
Тривалий час займала посаду секретаря Вигодянської школи
В сільській школі вчитель математики встиг попрацювати на посаді директора, протягом 17 років був завучем закладу освіти. За спогадами колег, Костянтин Володимирович, як керівник і вчитель був сумлінний, темпераментний та вимогливий до себе і інших. Переймаючись поведінкою та успішністю учнів, неодноразово в неробочий час особисто відвідував батьків. Навіть ходив пішки за 5 кілометрів у сусіднє село Петрівське (зараз Петрове), звідки місцеві діти на той час навчалися у Вигодянській школі. В позашкільний час готував випускників до вступу у виші, за чим передувало успішне складання абітурієнтами іспитів. Як згадують колишні студенти-вигодянці, Костянтин Володимирович надавав дуже високий рівень підготовки з математики, і як людина був дуже чемною і хорошою.
Сільський вчитель не випускав крейду та указку аж до свого 80-ти річчя, в останні літа вже з’явився тремор рук, від чого ставало дедалі важче писати або провести рівну лінію на дошці, за спиною неусвідомлені насмішки школярів… Здавалося б міг вже давно вийти на заслужений відпочинок, спілкуватись з малими онуками, але ніяк не відпускала невтомна наснага до науки і улюбленої справи життя.
Педагогічний стаж вчителя математики склав 50 років, загальний трудовий — 60. Лише п’ять років доля виділила йому провести поза межами рідної школи. Не стало учасника війни, сільського педагога, ветерана труда Костянтина Володимировича Танасюка — 14 листопада 2011 року. Поховано на кладовищі с. Вигода.
«…Вдячний тільки Богу, який зберігав мене у складних ситуаціях. Не знав, що таке відпочинок в канікулярний час, збудував два власних будинки, хоч мав повну можливість отримати державну квартиру. Не знаю, що таке санаторне лікування, хоча потребую моральної і лікувальної допомоги, але розраховую тільки на себе…».
Євген Волосєвич
краєзнавець, с. Вигода
Опубліковано на сайті ГО «Краєзнавці Одещини»: 06.10.2019
