Військові аеродроми біля Вигоди на Одещині – перші дні німецько-радянської війни
За три роки до початку німецько-радянської війни (1941-1945) на Одещині біля залізничної станції Вигода у напрямку нинішнього селища Дослідне, починають базуватись літні табори та два аеродроми восьмої Одеської військової авіаційної школи пілотів (8-а ОдВАШП). Тут на військових літаках майбутні аси виконували свої перші у житті навчальні польоти, а згодом і бойові вильоти. Навчально-тренувальна, а потім і військово-повітряна база розміщувала об’єкти й необхідне приладдя для навчання курсантів та постійного проживання особового складу однієї, а далі двох ескадрилей. База поділялась на два загони, кожен з яких мав своє окреме ґрунтове летовище із регулярними вильотами, а всього біля Вигоди у мирний час могли розмістити до 50 літаків.
В кінці жовтня 1938 року перший загін у термін закінчив необхідну програму навчання на одномісному радянському винищувачі І-16, якого часто називали «Ішак» або «Ішачок». За спогадами льотчика-винищувача, героя Радянського Союзу Євгена Пепеляєва (1918-2013), він двадцятирічний на навчально-тренувальному УТІ-4 та І-16 налітав двадцять годин, виконавши 137 посадок. Поруч із базовими зльотом і поверненням літального апарату на землю, пілота також навчили вищого пілотажу (петля, переворот, бойовий розворот, ввід і вивід зі штопора), орієнтуванню, елементам повітряного бою і стрільбі по наземним цілям. Випускник Євген Пепеляєв разом зі своїми однокурсниками чекав у таборі біля Вигоди наказу про присвоєння військового звання і подальшого розподілу на місце своєї служби. Лише під кінець грудня курсанти отримали необхідні документи, звання молодшого лейтенанта, бажану темно-синю літню форму та розподілення по різним військовим частинам на території СРСР.
Після гибелі льотчиці, героїні Радянського Союзу, уродженки Запоріжчини Поліни Осіпенко (1905-1939), 8-а ОдВАШП в знак пам’яті почала носити її ім’я. В середині квітня 1940 року всім складом на аеродром біля Вигоди передислокувався 55-й винищувальний авіаполк Військово-повітряних сил Робітничо-селянської Червоної армії. Через тиждень, 21 квітня третя ескадрилья полку переозброїлася з літака І-15 біс на його безпосередній розвиток – поршневий винищувач І-153, який за характерні форми крил прозвали «Чайка». Згодом ще дві ескадрильї отримали замість літаків І-16 з моторами М-25 – літаки І-16 з моторами М-63. Після посиленої підготовки, у день святкування Міжнародного дня праці – 1 травня авіаполк у складі чотирьох дев’яток взяв участь у повітряному першотравневому параді над Одесою. За відмінну групову злітаність Військовою радою Одеського військового округу учасникам параду було оголошено подяку, а шість осіб керівного складу нагороджено цінними подарунками. 13 червня командування видало наказ №0045 за яким 55-й авіаполк перебазовано з аеродрому «Вигода» на аеровузол «Роздільна».
Під час військової операції з метою примусової передачі Румунією Бессарабії до складу СРСР, у період з 21 червня по 7 липня 1940 року на летовищі у готовності № 2 перебуває винищувальний авіаполк Військово-повітряних сил Чорноморського флоту. Літаки знаходились на стоянках, замасковані, але готові до негайного вильоту. Особовий склад авіаполку розташовувався у безпосередній близькості до бойових машин, а розрахунок командного пункту був готовий до миттєвого увімкнення апаратури. За результатами військової операції менш ніж за тиждень, територія Бессарабії була анексована та перейшла під контроль Радянського Союзу.
З березня 1941 року навчальний заклад став Одеською військовою авіашколою пілотів-винищувачів. На той час школа складалася із п’яти ескадрилей, де на радянських винищувачах І-15 біс освоювали мистецтво пілотування близько 500 курсантів. Перша й друга ескадрильї практичну складову польотів проходили у літньому таборі біля Вигоди, третя та четверта – біля Роздільної, а п’ята – в Одесі.
В кінці останнього передвоєнного тижня пішли дощі, а тому навчальні польоти на базах авіашколи припинилися. Сталеві птиці на літовищах були розосереджені та без зброї охоронялися курсантами. Літнього дня, 22 червня 1941 року в день початку німецько-радянського кровопролиття в ході Другої світової війни (1939-1945) курсанти приступили до самостійних польотів на одномоторних винищувачах-півторапланах І-15 біс, а вже наступного дня мали пересісти на багатоцільовий біплан У-2 …
«В ніч на неділю раптом оголосили тривогу, ми кинулися на поле, почали розтягувати літаки та маскувати їх. Але поки нічого не пояснювали. І тільки в обід нас вишикували й замполіт офіційно оголосив: «Почалася війна!». Тут же пішли чутки, що німці десь поряд викинули десант шпигунів», – згадує льотчик-винищувач, уродженець Запорізької області Іван Прозор. Наступного дня, 23 червня видано наказ по Одеській військовій авіашколі – навчальну роботу зупинити, натомість приступити до бойової роботи на І-15, встановити нагляд за небом, прикривати зліт і посадку 132-го розвідувально-авіаційного полку, відбивати противника у повітрі.
За даними німецького оперативного зведення, 23 червня четвертий авіакорпус 27-ї бомбардувальної ескадри Люфтваффе «Бельке» (нім. Kampfgeschwader 27 Boelcke), здійснив атаку на радянські аеродроми Кулевча, Вигода та Лібенталь на Одещині. В результаті за інформацією німців було знищено близько десяти літаків, а в одній з автоколон – шість вантажівок та інше. За версією істориків, того дня фактичних втрат зазнали лише п’ять літаків у Бессарабії. Одна машина І-153 згоріла, а інші чотири зазнали пошкоджень у складі 299-го штурмового авіаполку.
О четвертій ранку, 24 червня біля села Вигода відбувся наліт трьох німецьких середніх бомбардувальників Хейнкель Не-111 (нім. Heinkel He 111) на аеродром другої ескадрильї. Поранення отримали інструктор Іван Журавель та механік Іван Сидоров. Через дві години після розвідувального польоту, заступник начальника авіашколи по льотній підготовці, майор Шапошніков доповідав керівництву закладу: «Вигода. Аеродром № 2, три смуги серійного бомбометання. В ряду згорів один У-2…». Під радянським біпланом спав молодший військовий технік, уродженець Сумщини Іван Шевченко (1912-1941), згодом чоловіка поховано в індивідуальній могилі на кладовищі, яке пізніше увінчане цегляним пам’ятником в центрі селища Дослідне нині Вигодянської сільської територіальної громади Одеського району.
За даними німецького оперативного зведення, 24 червня розвідувальна ескадрилья 3(F)121 виконувала збір інформації, здійснюючи різні вильоти на візуальну й фото розвідку, зокрема доставляючи цінні знімки та відомості про зайнятість аеродромів. Четвертий авіакорпус 27-ї бомбардувальної ескадри «Бельке» атакував з малої висоти аеродроми біля Одеси, при цьому на летовищі «Вигода» було знищено 6 літаків, а 20-25 машин отримали значних пошкоджень. Водночас із високою ефективністю наносились удари по бараках та автоколоні аеродрому.
«Після повітряного нальоту літаки, що вціліли на землі, разом з техніками відлетіли на аеродром у місті Одеса. На автомашинах вивозили технічні команди, що залишилися в таборах. З Одеси частина бойових літаків терміново відлетіла на аеродром у Конотопі…», – згадував уродженець Дніпропетровщини, старший лейтенант, військовий технік, Олексій Козир (1912-1989). З весни 1941 року на летовищі біля Вигоди, торішній випускник авіашколи проводив технічну підготовку винищувачів та двигунів спочатку до тренувальних, а далі організовував оперативну роботу до бойових вильотів.
Вранці цього ж дня, начальник табірного зібрання біля Вигоди капітан Олександр Брок доповідав в штаб Одеської військової авіашколи пілотів-винищувачів, що після вильоту ланки І-15, бомбардувальники противника відійшли, але організувати оборону аеродрому неможливо у зв’язку із відсутністю на базі жодного кулемета, боєприпасів, а на кожну гвинтівку лише по 10 патронів. Проте, не зважаючи на доповідь капітана, начальник авіашколи відсторонює його за бездіяльність в затримці випуску ланки літаків для атаки ворога, який обстріляв аеродроми № 1 та № 2 біля Вигоди. Командування табірним зібранням покладено на командира другої ескадрильї капітана Крутова. Надвечір, наказом керівництва авіашколи наявні навчальні ескадрильї офіційно стають бойовими. Близько дев’ятої на вантажівці ЗІС-5 в табір привезли зброю та боєприпаси: два станкові кулемети Максима, два ручних кулемети Дегтярьова, гвинтівки, набої, по 125 гранат на одну ескадрилью, індивідуальні перев’язувальні пакети. У складі двох ескадрилій табору було вісім ланок, одну з яких терміново перевели із п’ятої ескадрильї на базовому аеродромі міста Одеси.
Частковий склад ланок бойових ескадрилей табірного зібрання «Вигода», що утворені відповідно наказу №04 по 8-й ОдВАШП від 24.06.1941 об 17:25 годині:
Перша ескадрилья Командир, капітан Брок Олександр Олександрович | Перша ланка: капітан Ладуницький Василь Федорович, лейтенант Суковатий Микола Тимофійович, молодший лейтенант Надеєв Віктор Семенович Друга ланка: капітан Шугаєв Костянтин Михайлович, лейтенант Глазов Василь Георгійович, лейтенант Тимолев Олександр Максимович Третя ланка: капітан Олександр Брок, молодший лейтенант Лазарев Костянтин Васильович, молодший лейтенант Чудин Олександр Дмитрович, сержант Боцманенко Андрій Максимович |
Друга ескадрилья Командир, капітан Крутов | Перша ланка: лейтенант Сисюк Василь Назарович, лейтенант Бородавка Іван Минович, молодший лейтенант Фомич Василь Якимович Друга ланка: лейтенант Власов Михайло Васильович, молодші лейтенанти Лебединський Михайло Олексійович і Тітов Третя ланка: старший лейтенант Маловатий Василь Григорович, молодші лейтенанти Грачов Іван Тимофійович і Плешанов Четверта ланка: сержанти Букалов, Власов, Гузнєв. |
П’ята ескадрилья | П’ята ланка: старший політрук Шевченко Степан Андрійович, капітан Демиденко Пантелеймон Іванович, молодші лейтенанти Соловйов Михайло Микитович, Пащенко Олексій Ілліч* |
*В підпорядкування табірного зібрання «Вигода» із 5-ї ескадрильї (м. Одеса) передано 5-у ланку |
З початком наступного дня, 25 червня об 00:30 наземна охорона летовищ біля Вигоди спостерігала появу різноколірних сигнальних вогнів у північно-західному та південно-західному напрямках від аеродромів. Понад три години в районі діяли пошукові групи червоноармійців, проте сигнальників їм виявити не вдалося. Об 3:45 біля Вигоди почався авіаналіт трьох Хейнкель Не-111 противника, які атакували табір та аеродроми. Скинуті бомби впали у трьох місцях практично не завдавши ніякої шкоди, адже два боєприпаси так і не здетонували. Також ворог здійснив обстріл із бортових кулеметів – втрат серед особового складу не було. Згодом радянські військові встановили, що підліт до аеродромів здійснювався саме завдяки світловим сигналам які подавались із землі, а бомбометання – у площині тих самих сигналів.
По бойовій тривозі об 03:30 на перехват в першій ескадрильї вилетіло одинадцять винищувачів І-15, а у другій – десять. Через дві години після вильоту по бойовій тривозі, літак під керуванням молодшого лейтенанта Костянтина Лазарева, здійснюючи політ на низькій висоті задів тригонометричну вежу на захід від другого аеродрому та виконав подвійний капотаж. В результаті чого радянський пілот не впорався із керуванням літака та вдарився об землю – бойову машину було розбито. Скоріш за все непоправне сталося від поганої видимості, адже в цей час ледве світає. З важкою травмою голови та забоєм плеча, пілота терміново доставили до санітарної частини авіаційної школи в Одесі, де від отриманих уражень він помер. Молодшого лейтенанта Костянтина Лазарева поховали на міському кладовищі.
Командир однієї із ланок Тимолев здійснив вимушену посадку із-за відмовлення двигуна, коли літак перебував на висоті три тисячі метрів. Інший пілот Плешаков переплутав і розпочав погоню за радянським літаком, помилкового прийнявши його за ворожий. Після чого також здійснив вимушене приземлення через нестачу палива за 12 кілометрів від бази в селі Секретарівка. В цьому бою пілоти Тимолев і Плешаков не отримали поранень та зберегли свої машини. Всього, протягом дня біля Вигоди здійснено 21 бойовий виліт за тривогою та витрачено близько тисячі патронів. Поки технічний склад летовищ готував авіацію до майбутніх вильотів, нещодавні курсанти здійснювали засипання воронок від зриву бомб.
Трьома бомбардувальниками, через добу 26 червня майже в той самий час об 03:50 противник повторно здійснив нальоти на аеродроми біля Вигоди. В результаті військовий бази отримав поранення у ногу, а один радянський І-15 згорів вщент. Під час вильоту за бойовою тривогою, літак сержанта Давида Будиловського був перекинутий вибуховою хвилею від бомби, що розірвалася прямісінько під ним. Пілот отримав поранення в області обличчя і був направлений літаком У-2 в санчастину авіашколи. При польоті на малій висоті винищувач-півтораплан сержанта, інструктора Бориса Карташова (1920-1941) також потрапив під вибухову хвилю, але цього разу бойова машина перевернулась – І-15 зірвався у штопор і врізався у землю. Від отриманих поранень пілот загинув на місці, згорівши разом зі своїм літаком.
До десяти німецьких авіаційних боєприпасів просто вкопалися у землю й не вибухнули. Бомби були викинуті на занадто низькій висоті, від того і не спрацювали їх підривники. Під час подальшої роботи радянських саперів, для безпечного винаймання авіабомб до їх хвостової частини прив’язували довгу мотузку. Перебуваючи в окопі чи іншому укритті, військові тягнули вірьовку і таким чином виймали із землі небезпечний предмет. Далі обережно відкручували підривник і на руках вантажили боєприпаси в автомобіль, який відвозив їх у безпечне місце задля подальшого знешкодження.
26 червня об 01:45 за 260 кілометрів від залізничної станції Вигода із румунського аеродрому Фокшани вилетів німецький бомбардувальник Хейнкель Не-111 «W.Nr. 1646 ЕМ» з п’ятьма членами екіпажу на борту. За бойовою тривогою, у повітря об 03:50 піднялось двадцять радянських І-15. Рано-вранці старший лейтенант, заступник командира третьої ескадрильї, Віктор Клімов перехопив у районі станції ворожий бомбардувальник, що летів на характерній малій висоті. Віктор Клімов атакував супротивника, але із першого заходу збити його не вдалося – підбитий ворог поспішно йшов на низькому, поземному льоті. Хейнкель Не-111 помітили льотчики Шевченко та Давидів, саме вони й допомогли остаточно уразити ціль. При цьому один радянський біплан в ході повітряного бою також було підбито вогнем у відповідь, а пілот, колишній курсант авіашколи загинув. Німецький бомбардувальник був вимушений здійснити екстрену аварійну посадку прямо на «пузо» – не випускаючи шасі, машина занурила у пшеничне поле в районі села Петрівське (нині – Петрове) за декілька кілометрів від радянської військово-повітряної бази. Місцеві селяни кинулися до літака з вилами та сокирами, проте у німців були кулемети й здаватися наміру не було. Пілоти спробували втекти полем, але невдовзі на місце із летовищ приїхали три автомобілі червоноармійців. Озброєні радянські військові не гаючи часу кинулася навперейми. Почалася нетривала перестрілка, в якій двох ворожих льотчиків було поранено, після чого противник припинив опір. Лише командир німецької машини Хейнкель Не-111 не полишав надії, засівши у кущах продовжував відстрілюватись. Однак і його незабаром приборкали, зав’язали руки та доставили до літнього табору.
«Злий виявився цей гусак, шипів, бризкав слиною, кусав собі губи в кров. Гітлерівець лаявся по-своєму, відвертався, коли до нього зверталися із запитанням. Тихий, завжди врівноважений Олешка Маланов довго мовчки дивився на фашиста, що шаленів, а потім сказав, ні до кого не звертаючись: «Дивна річ, наче й людина на вигляд: ніс, вуха, очі… А зсередини – звір. От як виходить…», – писав Олексій Череватенко (1914-1994) у своїй книжці «Небо Одеси, 1941-й».
Всі п’ять членів екіпажу німецького бомбардувальника потрапили у полон і після допиту були направлені у Тираспольську тюрму, саме там був організований тимчасовий табір для військовополонених. «У нашу машину посадили одного з них, здорова така бугаїна. А з нами був піхотний командир, хлопець єврейчик, то цей німець як глянув на нього і аж загарчав: «jude!» (укр. єврей). Але поруч стояв Бурштук Василь і він йому одразу як заїхав… Все обличчя розбив і навіть на мене кров бризнула» , – розповідав очевидець, Іван Прозор.
З підбитого літака Хейнкель Не-111 було знято чотири спарених кулемети, 53 магазини з набоями, чотири пістолети Парабелум, один Браунінг і ще один пістолет-кулемет з трьома обоймами. Трофейну зброю доставили в Одесу до авіаційної школи. Сама машина була доволі покручена, побита осколками, лопаті погнуті, а на площинах виднілися дірки. Проте всі внутрішні прилади та обладнання залишилися цілими. Збитий літак радянські техніки поставили на колеса, прибуксували до другого аеродрому та замаскували гілками. З технікою супротивника приходили ознайомлюватись й вивчати всі вільні від польотів та нарядів військові. «Ми обмацували кожну деталь, намагаючись знайти вразливі місця. «Хейнкель» – міцний горішок, але ми тверезо оцінили його переваги. За тактико-технічними даними наші літаки все ж таки перевершували німецькі. Біда полягала в тому, що у нас просто мало було машин», – зазначав Олексій Череватенко. Далі німецьку машину відвезли до Одеси, де літак встановили для публічного огляду на Куликовому полі, і тільки коли війська противника впритул наблизились до міста – німецький літак висадили у повітря.
Напередодні, 25 червня під час розвідувальних польотів у темну пору доби льотчики авіашколи спостерігали непоодинокі сигнальні вогні. Особливо часто їх помічали у районах німецьких поселень, біля радіостанції та водокачки в Аркадії, а також біля позицій зенітних батарей.
Наступного дня, 27 червня вранці об 07:00 знову лунала бойова тривога. Радянські літаки терміново піднялись у небо, на зустріч десяти бомбардувальникам противника, що стрімко наближалися – Хейнкелі He 111 були миттєво атаковані рушнично-кулеметним вогнем. Пілот другого загону Мещерак доволі вдало вів вогонь із встановленого на триногу кулемета Максима. Але противнику все ж вдається виконати три бомбометання з одночасним обстрілом трасувальними кулями з висоти 10-20 метрів, від чого військовий Похолкин отримав легке поранення у ногу і його направили до санчастини авіашколи. Ряд бомб скинуто на дослідну станцію сільгосппідприємства на території нинішнього селища Дослідне, а частина авіаційних боєприпасів не вибухнула. Загалом за три дні виявлено 38 скинутих ворогом авіабомб, що з різних причин не здетонували. Всього витрачено 3100 авіаційних патронів та 3500 звичайних – гвинтівкових. Впродовж наступного дня, 28 червня над територією всієї Одеської області противник окремими літаками здійснював розвідувальні польоти.
29 червня об 03:50 при виконанні бойового завдання загинув молодший лейтенант Михайло Соловйов (1914-1941), а його літак І-15 згорів. Після обіду капітан Окназов здійснюючи розвідувальний політ виявив та обстріляв в районі Вигоди сигнальну світлову точку. Щодня до 5 липня льотчики-інструктори авіашколи здійснювали вильоти з пошуку сигнальників в темну пору, а також займалися розвідкою та вильотами на перехват ворожим літакам за відповідними повідомленнями служби повітряного спостереження, оповіщення та зв’язку. В бойових діях пілоти 8-ї ОдВАШП здійснили 833 вильоти із загальною кількістю 819 годин.
З 6 липня 1941 року, за розпорядженням Генерального штабу Червоної армії, Одеську військову авіашколу пілотів-винищувачів починають готувати до термінової евакуації у місто Сталінград. Особистий склад та матеріальну базу школи з авіамістечка і таборів завантажували залізничними ешелонами протягом двох днів під прикриттям власних І-15 біс. Далі ешелони попрямували до Кіровограду (нині – Кропивницький), звідти на Дніпропетровськ (нині – Дніпро) і через дев’ять днів вже були на новій точці базування в тилу на сході країни.
Через місяць офіційно розпочинається оборонна операція військ Окремої Приморської армії й Чорноморського флоту з метою утримання міста Одеса від німецько-румунських військ. У другій половині серпня сателіти Третього Рейху у складі 4-ї румунської армії вже просунулись до району Карсталь (нині Широка Балка) – Вигода.
16 серпня 1941 року о шостій ранку шість Хейнкель He-111 під прикриттям восьми румунських низькопланових монопланів ІАР-80 (рум. IAR 80) здійснили бойовий виліт у напрямку – летовище «Вигода». За німецькими даними, коли літаки досягнули цілі розпочалося масоване бомбометання. В результаті атаки всі аеродромні споруди палали у вогні, зокрема був підпалений бензовоз. Велика ймовірність, що одна серія авіабомб накрила замаскований запасний майданчик, а друга упала на злітну смугу. В бій з ворожою авіацією вступили три радянські винищувачі. Під час повітряного протистояння румунським капітаном Марином Гхіка (рум. Marin Ghica) (1908-1943) та сублокотенентом (молодшим лейтенантом) Костянтином Рунчеану було збито два літаки Червоної армії. Водночас цього ж дня шість італійських середніх бомбардувальників, які перебували на озброєнні Румунії – Савойя-Маркетті SM.79 «Спарвієро» (італ. Savoia-Marchetti SM.79 Sparviero) під охороною шести ІАР-80 масовано бомбили ділянки залізниці біля Гнилякове (нині – Дачне) та південніше станції Вигода.
На світанку 21 серпня румунські війська атакували лівий фланг 95-ї стрілецької дивізії Червоної армії та завдавши удару вздовж залізниці, після годинного бою повністю зайняли станцію Вигода, захопивши її фактично з наскоку. Далі розпочинається майже тисячоденна окупація, коли Одещина перебувала у складі Трансністрії – адміністративно-політичної одиниці, яку німці віддали під тимчасову румунську цивільну управу.
Після повернення радянської влади 9 квітня 1944 року в результаті успішної Одеської наступальної операції німецько-радянської війни – на аеродромах та літніх таборах біля залізничної станції Вигода базується 897-й винищувальний авіаполк у складі 288-ї винищувальної авіадивізії 17-ї повітряної армії Військово-повітряних сил Червоної армії. Оскільки на той час лінія фронту вже відійшла до річки Дністер, радянські літаки здійснювали невелику кількість польотів – здійснювали бойові вильоти переважно з метою прикриття плацдармів на правій стороні Дністра, іноді на супровід штурмовиків Іл-2.
За направленням голови Французького комітету національного визволення Шарля де Голя (1890-1970), французька делегація офіцерів на чолі із колишнім міністром авіації Франції П’єром Жюль Котом (1895-1977) відвідала Радянський Союз. В рамках командирування у квітні 1944 року французи побували на аеродромах біля Вигоди, разом із радянським командувачем повітряної армії, генералом Володимиром Судецем (1904-1981), комдивом Борисом Смирновим (1910-1984), комполку Олександром Марковим та у супроводі цивільних осіб і пілотів аеродромів. Цього дня іноземним гостям демонстрували техніку пілотування новим радянським одномоторним винищувачем Як-3, за штурвалом якого був пізніше двічі Герой Радянського Союзу Олександр Колдунов (1923-1992). Тоді цих нових машин було лише декілька на всю винищувальну авіаційну дивізію. Літак Колдунова мав непритаманний фіолетовий колір, а на капоті виднівся намальований білий голуб і напис білою фарбою «Гуля».
«Мені цей епізод запам’ятався тим, що я мало не потрапив у незручне становище. У квітні ночі були ще холодні. Технічний склад розташовувався у землянках, а наша третя ескадрилья – у корівнику. Зробили двоповерхові нари, на які постелили чохли для літаків, і спали у всьому умундируванні. Тіснота була страшна. Ми всі мали воші. І ось я вирішив влаштувати собі банний день. Погода стояла хороша. Налив я у відро етилованого бензину, зняв із себе все, прополоскав у бензині й розвісив на площині літака сушити, а сам у капонірі засмагаю. Раптом бачу – на нашу стоянку прямує якесь велике начальство. За статутом мені належить доповісти про готовність літака до бойового вильоту. Збираю я швидко свою мокру білизну і за капонір. На моє щастя делегація пройшла повз мене», – згадував авіамеханік Микола Марков.
Після завершення Другої світової війни Одеська військова авіашкола пілотів-винищувачів перебуваючи в евакуації з 1941 року спочатку у Сталінград далі Фрунзе, так і не повернулася до міста свого заснування – Одеси, залишившись у Киргизії, де згодом змінила свою назву.
Як згадували жителі селища Дослідне, у 1950-ті роки частину будівлі післявоєнного часу було виділено для відомчого сільського клубу зернової дослідної станції. Тут проходили трудові зібранні сільгоспгосподарства, святкові концерти, а також танці під гармонь. У приміщенні з іншого боку будівлі влаштували пекарню, в якій випікали хліб, для селян та для потреб неподалік розташованих аеродромів. Урочисті заходи у закладі культури поруч із мешканцями Дослідного та навколишніх сіл, також відвідували й офіцери, льотчики-військовослужбовці разом із технічним персоналом летовищ.
Це були останні роки існування військових аеродромів вже післявоєнної авіабази в складі Одеського воєнного округу. Землі колишнього аеродрому № 1 біля селища Дослідне на схід від залізничної станції Вигода поступово перейшли в господарювання відділення «Вигода» Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції. Аеродром № 2 тривалий час використовувався для експлуатації Ан-2, більше відомого в народі, як «кукурудзник». Радянський легкий транспортний літак у 1970-1980-ті роки був залучений в сільському господарстві, зокрема в авіаційних хімічних роботах. Останнім часом місцеві на колишніх навчальних та бойових летовищах випасають худобу, а більша частина земель зорали аграрії й почали вирощувати сільськогосподарські культури.
На пам’ять захисникам Вітчизни, які поклали своє життя відбиваючи повітряні атаки нацистської Німеччини та її сателітів…
Є. Волосєвич,
краєзнавець, с. Вигода
Опубліковано на сайті ГО «Краєвєд»: 03.01.2023